П'ятниця, 21 червня 2019 17:29

Віндзори у Тур’їх Реметах – розслідування британського журналіста (фото)

Віндзори у Тур’їх Реметах – розслідування британського журналіста (фото)
Різні туристичні довідники та матеріали часто згадують про те, що у маленькому гірському селі Тур'їх Реметах на Закарпатті похована англійська принцеса. Така легенда пішла від загадкової могили 5-тирічної дівчинки Еліс Віндзор на кладовищі біля Свято-Михайлівської православної церкви XVII століття, що височіє на пагорбі над селом.

Хто така була ця Еліс Віндзор і чи справді мала стосунок до британської королівської династії Віндзорів – у Тур'їх Реметах нині не знає ніхто. Розслідувати загадку взявся журналіст із Великобританії Алекс Стемп, котрий дуже зацікавився цією історією. Цього тижня Алекс приїхав на Закарпаття, аби на власні очі побачити могилу Еліс Віндзор, а з ним до Тур'їх Ремет вирушив і "Про Захід".

Журналіст-фрілансер Алекс Стемп вперше почув про Еліс Віндзор від свого українського колеги і товариша, директора КП "Агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва "Закарпаття" Михайла Данканича. Оскільки прізвище Віндзор є королівським, до того ж доволі рідкісним у світі, він вирішив дізнатися, чи могла мати маленька дівчинка Еліс якесь відношення до британської королівської династії. Ще до приїзду на Закарпаття Алекс Стемп почав розшукувати відомості про дитину в архівах. Перш за все через Михайла Данканича він отримав знайдений місцевим краєзнавцем і колекціонером Тарасом Воротняком витяг з церковної метрики, у якому є дуже цінна інформація.

Так, виявилося, що Еліс Віндзор була четвертим померлим жителем Тур'їх Ремет у 1878 році, причому попередніми трьома були також дітки: у січні того року в селі померла одноденного віку Емма, у лютому – трирічна Анна, 14 квітня – однорічна Анна та 26 квітня – 5-річна Еліс. У ті часи дитяча смертність була сама по собі дуже високою, та цілком ймовірно, що у селі до того ж лютувала якась хвороба, що забирала життя маленьких дітей. Ми не знаємо, де саме поховали інших померлих дівчат (скоріше за все, на загальному сільському цвинтарі), а от для могили Еліс виділили престижне місце біля стін місцевої, тоді ще римо-католицької церкви (нинішній костьол звели пізніше – у 1885-му). Вже сам цей факт свідчить про високий статус батьків дитини.

 

У церковній метриці в графі про смерть Еліс Віндзор про них написано коротко. Батька Еліс звали Вензел Віндзор (Wenzel Windsor), він був капітаном, керував кінним заводом. Ім'я матері – Марія Грімм (Maria Grimm). Ці дані дозволили журналісту Алексу Стемпу шукати далі. Він подав кілька запитів до архівів. Відомості про капітана Вензела Віндзора знайшлися у Австрійському військовому архіві. Звідти надіслали копію документу, з якого стало зрозуміло, що Вензел Віндзор народився у 1831 році у селищі Турас у Моравії (тепер Tuřany – частина міста Брно), а в австро-угорському війську служив з 18-річного віку.

Відомості про кавалериста Вензела Віндзора подає і військовий шематизм (Kais. Königl. Militär-Schematismus), опублікований в інтернет-версії Угорського державного архіву. Зокрема у тих списках значиться, що обер-лейтенант Вензел Віндзор у 1866-му відзначився у бою під Кустоцою під час Австро-італійської війни, й навіть отримав нагороду. Гусар Віндзор дослужився до звання капітана, й приблизно в середині 1870-х років був переведений до Тур'їх Ремет, де в ті часи діяв один із найвідоміших в Угорщині кінних заводів, який підпорядковувався армії. Ним і керував Вензел Віндзор, котрий, очевидно, переїхав до Тур'їх Ремет разом із своєю сім'єю. Скільки дітей було у подружжя Віндзорів – невідомо. Інформація, як бачимо, збереглася лише про одну доньку Еліс, якої не стало у Тур'їх Реметах у 5-річному віці. Посада її батька на той час у селі була справді дуже поважною, тож не дивно, що дівчинку поховали не на сільському цвинтарі, а біля церкви. Хоча, разом із тим, могила Еліс, порівняно з іншими там, є доволі скромною. Якщо майже всі інші поховання прикрашені мистецькими надгробками, відлитими на місцевому ливарному заводі, то в Еліс – лише скромна горизонтальна кам'яна плита з висіченим надписом і маленький хрест. Пояснити це можна, мабуть, тим, що на той час знаменитий ливарний завод у селі вже перестав діяти – на його місці у 1871 році якраз і відкрили кінний завод, яким пізніше керував Вензел Віндзор.

 

Австро-угорська військова частина на території жеребчинця. Фото – з архіву Михайла Бігана

 

Невеличке кладовище біля Свято-Михайлівської церкви навіть нині вражає – чисте, прибране, зі справді дуже красивими чавунними надгробками. Одна з мистецьких стел позначає місце, де у 1848-му був похований директор ливарного заводу Фердінанд Гланцер. У затінку під деревами одразу й не розрізниш скромну могилу Еліс Віндзор. Дати її народження та смерті майже стерлися, металевий хрест трохи похилився. Британський журналіст Алекс Стемп приніс до поховання, як він припускає, своєї співвітчизниці, невеличкий букет садових троянд. Зворушено сказав, що має за честь бути сьогодні тут.

Як розповів настоятель Свято-Михайлівської церкви  о. Михайло Багара, могила Еліс Віндзор справді породила багато чуток і легенд про англійську принцесу. За всі роки його служби, а працює він у Тур'їх Реметах з 1989 року, ніхто ніколи не приїздив і не розшукував цієї могили. Її, мовляв, випадково знайшли кілька років тому під час розчистки кладовища. Плита була присипана землею і ледь помітна, тож її повністю відчистили. Священику самому цікаво, чи справді маленька Еліс мала відношення до британської королівської династії, але допомогти він нічим не зміг, бо жодних архівів у храмі не збереглося.

 

Змагання на іподромі, який відкрили в Тур'їх Реметах у чехословацькі часи. Фото – з архіву директора жеребчинця Йозефа Похилого.

 

Багато інформації стосовно кінного заводу або, як тут кажуть, жеребчинця, надав нам сільський голова Тур'їх Ремет Михайло Біган. Його дідусь, теж Михайло Біган, у чехословацькі роки працював у жеребчинці жокеєм, тож про підприємство, на місці якого нині діє психоневрологічний інтернат, сільський голова знає багато. В австро-угорські часи кінний завод розмістили на місці ливарного. Там вирощували коней для потреб кавалерії, спеціалізувалися і на відомих своєю витривалістю низьких гуцуликах, і на знаних скакових породах. Тримали племінних коней – близько 120 особин. Кожен кінь носив на шиї табличку з родословними даними. Цікаво, що у спеціалізованому журналі тих часів "Vadász- és Versenylap" доволі часто згадували реметинських коней. Серед переможців кінних забігів були коні Самсон, Люцифер, Оріон, Камбускан, а також тварини з англійськими іменами – Darling, Fair Star, Baylock тощо. Хтозна, можливо англійські імена давав племінним лошатам якраз Вензел Віндзор?

 

Вулиця Тур'їх Ремет з будинками, які відносилися до кінного заводу

 

На жаль, поки про це журналіст Алекс Стемп не дізнався нічого. Відомо, що наступного року після смерті Еліс сім'я Віндзорів переїхала до угорського міста Мезогедєш (Mezőhegyes), де продовжував служити Вензел. Моравський архів у Брно надіслав досліднику Алексу Стемпу відповідь на запит, вказавши, що у всій Чеській Республіці на даний час проживає 17 осіб із прізвищем Віндзор. Алекс сподівається, що, можливо, усі вони – члени однієї родини, котрі можуть бути нащадками Вензела Віндзора. Тож наступний крок – знайти їх у надії, що вони цікавилися своїм родинним деревом і зможуть розповісти більше.

При цьому варто зазначити, що британський журналіст дуже сумнівається у тому, що ці Віндзори могли мати якийсь стосунок до королівської родини, оскільки династія взяла собі це прізвище лише у 1917-му, тобто аж через 39 років після того, як у Тур'їх Реметах померла Еліс Віндзор. До 1917 року королівська династія звалася Саксен-Кобург-Готською, однак наприкінці Першої світової війни король Георг V відмовився від усіх німецьких титулів і звань, а також від свого родового імені, прийнявши прізвище Віндзор за назвою древнього Віндзорського замку – літньої резиденції королівської родини.

 

Реметинський жеребчинець, чехословацькі часи. Фото – з архіву Михайла Бігана

 

Як бачимо, Вензел Віндзор мав це прізвище раніше за королівську родину. Можливо, його предки походили з давнього англійського міста Віндзор, який, до слова, завжди славився розведенням племінних коней. Недарма саме там вже багато років проводять відоме Королівське кінне шоу. Можливо, саме коні є тою ниточкою, яка з'єднує Віндзор та Віндзорів з Тур'їми Реметами, адже відомо, що у нашому жеребчинці теж розводили коней англійської породи. Британський журналіст переконаний: на цьому його розслідування не завершилося. Він збирається далі писати до британських та європейських архівів, відшукати нащадків Вензела Віндзора і таки дізнатися повну історію маленької Еліс.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"   

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 264

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама